Методична скарбничка. Загальні відомості про дизайн

Технології ІІ курс: Загальні відомості про дизайн

Дизайн — це сучасне поняття, яке широко вживається у всіх сферах життя. Досить модною професією є й дизайнер. Щоб вироби були естетично досконалі, приваблювали нас своєю формою і вишуканістю, дизайнер має докласти чимало зусиль для того, щоб вони були красивими.

Кожному з нас необхідно володіти загальними поняттями про художнє конструювання, уміннями будувати своє життя за законами краси. Тому важливо не тільки знати основні принципи дизайну, а й уміти виготовляти об’єкти праці за законами дизайну.

Слово дизайн, як правило, пов’язують із багатьма речами, які нас оточують, і переважно це красиві, привабливі речі із сучасними формами та кольором.

Дизайн (від англійського Design, від італійського disegno — позначення) — це творча діяльність, метою якої є визначення певних якостей промислового виробу.

У середині XX століття в професійному лексиконі для означення формоутворення в умовах індустріального виробництва використовувався поняття «індустріальний дизайн». Цим поняттям підкреслювався його нерозривний зв’язок з індустріальним виробництвом і конкретизувалась багатозначність терміну «дизайн». Треба сказати, що багато тогочасних часописів із питань техніки, під час розгляду питання про дизайн давали уточнення — індустріальний дизайн. Але поволі цей термін з розвитком проектно-художньої діяльності в галузі індустріального формоутворення почали називати одним словом — «дизайн». Частково це пояснювалось ще й тим, що суспільство вступило у фазу постіндустріального розвитку.

Згодом дизайн увійшов практично в усі галузі діяльності людини, став основною рушійною силою естетизації предметного середовища.

Дизайн застосовується під час створення будь-якого технічного промислового виробу, у будь-якій сфері людської життєдіяльності, де соціально-культурно обумовлено спілкування між людьми.

Дизайн, як творчий процес, можна поділити на художній дизайн (створення речей із точки зору естетичного сприйняття) та технічну естетику — наука про дизайн, ураховуючи всі аспекти, і перш за все конструктивність (ранній етап становлення ди­зайну), функціональність (середній), комфортність виробництва, експлуатації, утилізації технічного виробу тощо (сучасне розуміння дизайну).

Дизайн — це творчий метод, процес та результат художньо-технічного проектування промислових виробів, їх комплексів і систем, орієнтований на досягнення найбільш повної відповідності створюваних виробів та середовища в цілому можливостям та пот­ребам людини, як утилітарним, так і естетичним.

Зміст терміну «дизайн» має різні тлумачення: створення прекрасних форм, предметів; або — створення речей, які б мали ринковий попит. Вітчизняні спеціалісти розглядають дизайн як діяльність художника-конструктора в галузі проектування масової промислової продукції і створення на цій основі предметного середовища.

Художнє конструювання, як практика дизайну, є своєрідним методом проектування предметного середовища. Виникло воно на певному етапі культурно-економічного розвитку суспільства, є продовженням культури та перебуває на зламі двох своєрідних галузей людської діяльності — технічної й естетичної. Взаємодія двох видів діяльності визначає специфіку дизайну як особливого виду творчої естетичної діяльності, що поєднує естетичну і неестетичну діяльність у галузі матеріального виробництва.

Дизайн є невід’ємною складовою процесу проектування, методом компонування предметних елементів та зв’язків у системах «людина — середовище» для отримання позитивних техніко-естетичних (споживацьких) властивостей об’єкта, що проектується, у співвідношенні з сучасним цілісним ідеалом матеріальної й естетичної культури.

Міжнародною радою із художнього конструювання (ІКСІД), до складу якої входять 67 професійних організацій із 37 країн світу, дизайн розглядається як творча діяльність, метою якої є визначення формальних якостей предметів, що випускаються промисловістю. Ці якості включають і зовнішні риси виробу, але головним чином ті структурні і функціональні взаємозв’язки, що перетворюють виріб у єдине ціле як з погляду споживача, так і з погляду того, хто виготовив.

Дизайнер — це фахівець, що відповідає за функціональний і естетичний рівень предметів та компонентів, створюючи певне середовище. Тобто, метою дизайнерської діяльності є естетична організація предметного середовища.

Жорсткі закони конкурентної боротьби на ринку продукції вимагають від художника-дизайнера враховувати вимоги споживачів до продукції, рівень розвитку нових технологій, особливості дизайнерських традицій національних шкіл, народних майстрів.

Дизайн сьогодні — це провідна технологія у створенні будь-яких речей, починаючи від літаків та суден і завершуючи модельним одягом та побутовими приладами. Тому, дизайнер повинен працювати у творчій співдружності з інженерами, конструкторами, вченими, технологами, економістами, лікарями, знаходити цілісне уявлення про майбутній виріб, прогнозувати можливі негативні наслідки від користування таким виробом людиною.

Дизайнер повинен мати широкий кругозір і гарний естетичний смак, уміти творчо мислити, володіти аналітичними й об’ємними методами пошуків форми, добре знати конструктивні й оздоблювальні матеріали. Таким чином, дизайнер займає чільне місце в галузі художнього конструювання, у проектуванні складних виробів, де технічна й естетична сторони однаково важливі.

Завдання дизайну — формування гармонійного предметного середовища, що найбільш повно задовольняє матеріальні і духовні потреби людини. Тому дизайн створює матеріальні цінності, які безпосередньо в процесі художнього конструювання набувають естетичної цінності.

Дизайн за своїм характером, методом (художнє проектування) і метою належить до естетичної діяльності. За предметом, засобами і результатами дизайнерська діяльність входить до структури промислового проектування, а через нього — у систему промислового виробництва.

Як засвідчує світовий досвід, дизайн — це потужне джерело забезпечення якості товарів та послуг, ефективний засіб суттєвого підвищення конкурентоспроможності промислової продукції, усього середовища життєдіяльності. Його застосування, за відносно незначних фінансових вкладень, здатне забезпечити вагомий позитивний ефект на економіку держави, на розвиток матеріальної культури суспільства.

За останні два десятиліття практика дизайну надзвичайно ускладнилася. Адже проектування принципово нових промислових виробів, художньо-конструкторські зміни у зовнішньому вигляді промислової продукції неможливі без серйозної зміни її технічних характеристик, без створення фірмового стилю, що охоплює всі сфери діяльності сучасної корпорації. Фактично, зараз неможливо знайти сфери виробничої чи соціальної практики країни, у якій би не брали участь професійні художники-проектувальники, дизайнери.

На чому ґрунтується дизайнерське проектування? В основі художньо-конструкторської діяльності лежить композиція. Поняття «композиція» у мистецтвознавстві має кілька значень. У перекладі з латинського composition означає — твір, поєднання, розміщення, зіставлення. Композицією називають будь-який твір мистецтва, незалежно від його виду: архітектура, музика чи живопис. Крім того, під композицією розуміємо творчий процес (компонування) — побудову художнього твору, об’єднання його частин в єдине ціле. Композиція — це також наука, теорія творчості, що має відповідні закони, прийоми компонування та структурного аналізу виробу.

Основи композиції були закладені ще в давніх трудових традиціях українців, і слугували основою у творчих проявах народних майстрів. Народні художні ремесла продукували традиційні предмети домашнього вжитку, в яких функціональні якості органічно поєднувалися з естетичними.

Розглянемо більш докладно закономірності композиції з урахуванням основних понять, що є провідними для практики дизайну (див. табл.).

Однією з умов виразності об’єктів художнього конструювання є композиційна якість. Вона складається з гармонійності, співрозмірності та цілісності, які є важливими факторами естетичної досконалості виробів.

Гармонійність форми характеризується узгодженістю, відсутністю в композиції протиріччя між різними геометричними та фізичними (колір, маса, фактура) характеристиками.

Співрозмірність форм частин композиції повинна бути в такому співвідношенні, яке створює правильний масштаб для зорового сприймання кожної з них. Основу співрозмірності або масштабності становлять усталені уявлення про нормальні розміри і маси тих чи інших предметів та їх частин. Як і гармонійність, співрозмірність форм — важлива умова композиційної цілісності.

Цілісність форми можна досягти відбором таких фізичних і геометричних характеристик частин композиції, за яких вона сприймається як єдиний закономірний організм. Невідповідність елементів форми за одними і тими ж ознаками (пропорції, фактура, колір) призводить до порушення цілісності. Цілісність передбачає також єдність структури й тектоніки.

У художньому конструюванні існують три види композиції: фронтальна, об’ємна, глибинно-просторова.

Фронтальна композиція — це композиція, що розташована в одній площині. Об’ємна — це композиція виробу, яку ми сприймаємо з усіх сторін. Глибинно-просторова — ця композиція, що виконується з передаванням глибини простору.

У композиції художньо-конструкторських виробів діють такі закони, як масштабу, закон пропорційності, закон контрасту.

Закон масштабу. Серед об’єктів художнього конструювання трапляється чимало предметів, які мають однакову форму, але різні розміри, що викликано певними функціональними вимогами.

Наприклад, набір фарфорових чайників, тарілок, майолікових дзбанків, мисок, дерев’яних ложок. Зрозуміло, що розміри цих предметів повинні мати розумні межі — від мініатюрних, через оптимальні, до великих. Найзручнішими в користуванні є предмети оптимальних розмірів. Звідси випливає, що людина (як користувач речей) у композиції об’єктів художнього конструювання є своєрідним масштабним еталоном, мірою всіх речей. Закон масштабу розкриває логічно і художньо мотивовані метричні відношення між людиною і твором, оточуючим середовищем і твором, його елементами та загальними габаритами форми.

Використання масштабів зводиться до трьох основних моментів. Перше — застосування звичайного антропометричного масштабу, виходячи також із того, хто тим предметом має користуватися, чоловік чи жінка. Іноді масштаб набуває чітких «особистісних» ознак. У зменшеному масштабі випускають значну частину сувенірних виробів: пластику малих форм, дрібні, але вишукано оздоблені побутові предмети з яскраво вираженими локальними ознаками певного осередку народних художніх промислів краю, країни. Нарешті, третій момент зводиться до свідомого збільшення масштабу — гіперболізації, що сприяє вияву відчуттів урочистості, піднесеності, декоративності. У цьому масштабі виготовляли переважно твори, які пов’язанні з оформленням інтер’єру, ритуальні і культові предмети.

Надто великого масштабу твори, без будь-якого логічно-художнього мотивування, кваліфікуються як такі, що позбавленні масштабу — амасштабні.

Відповідного масштабного ефекту можна досягти не тільки змінюючи розміри, а й пластичними, графічними засобами декору. Таким чином, закон масштабності демонструє широкі можливості емоційного впливу, підкреслює виразність форми стосовно людини й навколишнього середовища.

Виявлення масштабності в композиції забезпечують закон пропорційності, закон контрасту та засоби ритмічної організації форми.

Закон пропорційності передбачає інтуїтивну або свідому організацію прийомів площинного та об’ємно-просторового формотворення на основі кратних і простих співрозмірних величин.

У композиції об’єкта художнього конструювання пропорційна співрозмірність форми не знайшла такої досконалої й детальної розробки, як у теоретичних працях майстрів архітектури (Вітрувій — перше століття до н.е., Альберті, Серліо, Палладіо — XVI ст., Віоллеле Дюк — XIX ст., Ле Корбюзье, Жолтовський І. — XX ст.), однак аналізуючи форму давньоєгипетського кам’яного посуду, можна виявити кратні і прості відношення між основними величинами. Кратні відношення дають ціле число повторення квадрата у плоскому прямокутнику або куба в паралелепіпеді — 1: 1, 1: 2, 1: 3, 1: 4тощо.

Прості відношення має в собі модуль, де вміщається ціле число раз по двох або по трьох координатах (2: 3, 3: 4, 2: 5, 3: 5, 4: 5, 5: 6). Простими відношеннями дизайнери дістають чітку співрозмірність площинних і просторових форм, що ґрунтуються на їх гармонійному зв’язку з оточуючим середовищем та людиною.

Складні ірраціональні відношення (наприклад, золотий переріз— 1,62...: 1) рідко трапляються в композиції виробів. Таким чином, закон пропорційності — це гармонійне поєднання пропорцій частин, елементів у єдине ціле. Він дає змогу уточнити форму, знайдену на основі вже відомих загальних пропорційних законів (цілісності, тектоніки, масштабу), підпорядковуючись основній конструктивно-художній ідеї композиції.

Закон контрасту. Поняття контраст означає чітко виявлену протилежність відповідних властивостей предмета, стану, дії тощо. Закон контрасту в композиції об’єктів художнього конструювання має дещо іншу дію, ніж у природі або суспільній сві­домості. Якщо в природі закон контрасту діє невідворотно, як одночасна боротьба протилежностей і їх діалектична єдність, то в мистецтві художник вільний у виборі тотожностей, нюансу чи контрасту.

Тотожність характеризує найпростішу композиційну залежність повторення різних величин (1:1) — метричних, ритмічних, пластичних, тональних, кольорових. Тотожні повторення застосовуються під час виготовленні наборів (ансамблю) однотипових ви­робів.

Композиційні відношення, що наближаються до повторення різних елементів, величин, властивостей площинно-просторової форми, називаються нюансами (буквально — відтінок, ледь помітна різниця). Таким чином, нюанс — це відношення близьких за властивостями композиційних ознак предмета.

Чітко виражені відмінності, нерівність і їх протиставлення в структурі твору називається контрастом композиції. В об’ємно-просторовій формі композиційні контрасти виражені переважно співвідношеннями протилежних пар, а саме:

а) метричний контраст форми (розмірів): низька — висока, вузька — широка;

б) пластичний контраст форми, елемент — частина, увігнута — опукла, статична — динамічна, симетрична — асиметрична;

в) контраст матеріалу форми (текстура, фактура, тон, колір), виразна текстура — ледь помітна, світла-темна, тепла-холодна;

г) контраст конструктивної ідеї (функції) форми.

Як бачимо, контраст у композиції має широке універсальне значення. Він охоплює всі контрастні пари композиційних прийомів та засобів виразності, а іноді стосується й конструктивної основи виробу. Таким чином, за законом контрасту взаємодія контраст­них пар (елементів) посилює і загострює їх контрастність, а взаємодія тотожних і нюансних елементів послаблює їх якості.

Композиційні прийоми. На відміну від законів композиційні прийоми належать до категорій, що відіграють важливу роль у розробці конструктивних ідей тектонічної структури та посиленні пластичної й емоційної виразності композиції виробу. До голо­вних композиційних прийомів належать ритм, метр, симетрія, асиметрія, статика і динаміка.

Ритм — властивість, що характерна для багатьох явищ природи, у тому числі й для життя людини (ритми обміну речовин, серцебиття, дихання тощо), а також ритмічні цикли року, відпливи й припливи моря тощо. Ритмічність, повторюваність окремих рухів і їх циклів характерна для процесів праці, а тому знаходить своє втілення у матеріальній формі її продуктів. Як відображення закономірностей реального світу, ритм увійшов у всі види мистецтва, став одним із необхідних засобів організації художньої форми. У музиці, у танці він проявляється як закономірне чергування звуків або рухів. В архітектурі, образотворчому і декоративному мистецтві відчуття ритму створюється чергуванням матеріальних елементів у просторі. Час у такому ритмі замінено просторовою протяжністю, часова послідовність — просторовою.

Ритм як композиційний прийом художнього конструювання — це повторення елементів об’ємно-просторової і площинно-орнаментальної форми та інтервалів між ними, об’єднаних подібними ознаками (тотожними, нюансними і контрастними спів­відношеннями властивостей тощо). Він буває простий і складний. Простий ритм — рівномірне повторення однакових елементів та інтервалів у об’ємно-просторовій та орнаментальній структурі й називається метричним. Одним із прикладів метричного порядку може служити рівномірне розміщення «дармовисів» на гуцульських виробах із дерева.

Прийом ритмічності може ґрунтуватися не тільки на величині й послідовності елементів, йому можуть бути підпорядковані і пластичність, фактура, тон, колір. Складний ритм ґрунтується на поєднанні або накладанні простих елементів. Кількість комбінацій при цьому безмежна, але протяжність ритмічних структур має кількісні межі. Метричний і ритмічний композиційні прийоми побудови форми поширюються також на геометричні тіла і їм подібні тектонічні структури, у побудові яких немає ознак ряду. Коло, квадрат і всі правильні багатокутники належать до ясно виражених метричних форм, а криві конусного перерізу (еліпс, овоїд, парабола, гіпербола) і спіралі належать до ритмічних фігур. Конус і піраміда метричні по горизонталі й ритмічні по вертикалі.

Аналогічно цим принципам типології підлягають також об’ємно-просторові предмети та орнаментальні мотиви, форма яких подібна до відповідних геометричних тіл і криволінійних фігур.

Якщо для метричних композиційних структур характерна спокійна монотонність, урівноваженість, то ритмічні структури відзначаються різною частотою — сповільненою і зростаючою. Важливе значення для ритму має напрям. Ритмічна організація композиційних елементів (наприклад, взаємного розміщення орнаментальних мотивів на площині) може здійснюватися в одному, двох або чотирьох напрямах (сітчаста композиційна схема орнаменту).

Симетрія як композиційний прийом — це чіткий порядок у розташуванні, поєднанні елементів частин відповідної структури виробів. Принцип симетрії зустрічається у природі (наприклад, кристали, листочки, квіти, метелики, птахи, тіло людини тощо). Симетрія вносить у об’єкти художнього конструювання порядок, закінченість, цілісність.

Відомо три типи симетрії. Перший, найпоширеніший — так звана дзеркальна симетрія. Фігури або зображення, розміщені в одній площинні, діляться лінією на однакові частини, аналогічно відображенню в дзеркалі. Цим типом симетрії наділена більшість об’єктів рослинного і тваринного світу, а також людина. Другий тип симетрії — осьова, трансляція або перенесення частини форми предмета відносно вісі. Симетричні фігури, що суміщаються на площині одна з одною, можуть переноситися вздовж однієї або двох осей. Третій тип симетрії — гвинтова або циклічно-обертова, застосовується для об’ємних тіл обертання. Симетрична фігура рівномірно переміщується щодо осі, перпендикулярної до центра основи, обертається навколо неї, залишаючись у межах кривої.

Порушення симетрії може застосовуватися з метою посилення виразності форми та її гострішого емоційного впливу на людину.

Асиметрія — відсутність будь-якої симетрії. Асиметрія виражає невпорядкованість, незавершеність. Вона за своєю суттю «індивідуальна», тоді як в основі симетрії закладена певна типологічна спільність. їй підпорядковуються твори, наділені симетрією даного типу. У композиційному рішенні об’єктів художнього конструювання симетрія й асиметрія є важливими прийомами організації цілісної форми.

Динаміка і її протилежність статика (урівноваженість) діють на емоції, визначаючи характер сприйняття форми виробу. Контраст відношень створює динаміку як «зоровий рух» у напрямі переважаючої величини. Це однаково стосується об’ємних і площинно-орнаментальних форм. Слабка динаміка виражається нюансними відношеннями елементів. Тотожні відношення величин форми за трьома координатами характеризують статичну структуру.

Композиційний прийом динаміки і статики ґрунтується не тільки на вимірних величинах форми, а й на співвідношеннях інших властивостей (ажурності, тону, кольору, фактури тощо).

Засоби виразності. Художники-конструктори у своїх виробах вибірково застосовують різноманітні засоби емоційно-художньої виразності, а саме: фактуру, текстуру, колір, графіку, пластичність і ажурність. Три перші цілком залежать від природних властивостей матеріалу та технології його обробки. Так, фактура, текстура і колір дерева, з якого зроблений предмет, можуть викликати не однакові чуттєві емоції при користуванні цим предметом. Вони можуть нести відчуття легкості або вагомості, досконалої вишуканості, довершеності й лаконічної простоти або звичної буденності.

Фактура (від латинського factura — виконання) — спосіб подачі, формування поверхні твору. Загалом її поділяють на природну і технологічну. До природної відносять фактуру поверхні, яка не обробляється. Наприклад, природна фактура кори дерева, рогу оленя, каменю. Технологічну фактуру одержують у процесі відповідної обробки матеріалів: різання, тесання, кування, карбування, шліфування або внаслідок виготовлення самих творів: плетіння, ткання, вишивання тощо.

Весь спектр фактури умовно можна поділити на рельєфну, дрібно-рельєфну, шорстку і гладку. Рельєфну фактуру мають твори з гостро вираженою пластикою поверхні, наприклад, плетені вироби з лози, рогози, соломи тощо. Дрібно-рельєфна фактура характеризується слабо вираженою пластикою поверхні. Сюди відносять ткані, в’язані, вишиванні твори. Шорстку фактуру мають здебільшого не-шліфовані вироби з дерева, металу, каменю. Гладку фактуру мають поверхні твердих матеріалів після шліфування, полірування, лакового покриття. Наприклад, поліровані поверхні деяких виробів з дерева, каменю і металу. Поверхня з гладкою фактурою залежно від чистоти обробки буває матовою, напівматовою і дзеркальною.

Текстура (від латинського textura — будова, зв’язок, тканина) — природний візерунок на поверхні розрізу деревини, деяких мінералів, рогу, утворений різноманітними шарами матеріалу. Вона буває простою і складною, вигадливою і навіть примхливою. Малюнок текстури буває дрібний і великий, слабо і чітко виражений.

Графічність — позитивна якість композиції, яка своїми елементами і трактуванням нагадує графіку або має з нею спільні засоби виразності: лінії, крапки, плями, силуети. Розглянемо кожен із них окремо.

Поняття про колір. Колір відіграє велику роль у нашому житті і діяльності, оточує і супроводжує нас усюди. Художники, архітектори, дизайнери, розв’язують композиційні задачі, пов’язані з кольоровим кліматом міста, виробничого і суспільного інтер’єрів, виставкового ансамблю. Текстильники розуміють під цим терміном засіб, який застосовується для фарбування.

Колір — це властивість тіл викликати те чи інше зорове відчуття згідно зі спектральним складом відбитого або випромінюваного ними світла. Кольори поділяють на дві важливі групи: хроматичні й ахроматичні. До групи ахроматичних відносяться білий, сірий і чорний кольори. Вони характеризуються лише кількістю відбитого світла або неоднаковим коефіцієнтом відбиття. Ахроматичні кольори відмінні один від одного тільки за яскравістю, тобто вони відображають різну кількість світла, що падає на тіло.

Між найяскравішими — білими — і найтемнішими — чорними поверхнями є різні відтінки сірого кольору: світло-сірі, темно-сірі. Людське око розрізняє в гамі ахроматичних кольорів близько 3000 відтінків.

Хроматичні кольори — це ті кольори та їх відтінки, які ми розрізняємо в спектрі (червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий). Хроматичний колір визначається трьома фізичними поняттями: кольоровий тон, насиченість і яскравість Кольоровий тон і насиченість є якісними характеристиками кольору. Кількісний бік кольору визначає яскравість, тобто кількість кольору, відбитого від даної пофарбованої поверхні. Якість хроматичного кольору залежить від падаючого на зображуваний об’єкт загального світлового потоку.

Основні закони кольорознавства. Перший закон визначає, що для кожного хроматичного кольору можна знайти інший хроматичний, який при змішуванні з першим у певних пропорціях дає ахроматичний колір. Ці кольори називаються допоміжними, вони є контрастними один до одного. На кольоровому колі вони розта­шовуються на різних кінцях одного діаметра.

Другий закон стверджує, що змішування двох недодаткових хроматичних кольорів різних кольорових тонів дає новий кольоровий тон, що знаходиться на кольоровому колі на однаковій відстані від кольорів, що змішуються. Тому, з трьох кольорів, розміщених у кольоровому колі на однаковій відстані один від одного, можна отримати, змішуючи їх у певних пропорціях, усі можливі кольорові тони та їх відтінки. Наприклад, при змішуванні червоного, синього та жовтого кольорів можна отримати всі спектральні кольори, тому вони мають назву — основні кольори.

За третім законом результат змішування залежить від самих кольорів, але не від спектрального складу світлових потоків, що викликають ці кольори. Завжди є можливість замінити спектральний жовтогарячий сумішшю червоного з жовтим, і колір при цьому не змінюється.

Гармонія кольорів. Різні кольори і кольорові поєднання по-різному сприймаються людиною, викликають різноманітні асоціації і почуття: можуть створювати почуття радості, підвищувати чи знижувати працездатність.

У простому поєднанні хроматичних кольорів з’єднують два допоміжних кольори, скажімо червоний із зеленим, синій із жовтогарячим, фіолетовий із жовтим. Це дуже розповсюджене поєднання: його часто застосовують у тканинах із малюнком, на килимових доріжках тощо. Якщо необхідно, контраст пом’якшують, додаючи до поєднання третій нейтральний колір, наприклад сірий.

За складного поєднання додаткових кольорів один із них беруть із двома або декількома відтінками. Поєднання трьох різних кольорів дуже інтенсивне. Однак усі три кольори не потрібно брати в однакових кількостях, один із них повинен переважати, а два інші — бути допоміжними.

У будь-якому поєднанні кольорів один колір повинен переважати, тобто бути визначальним, і він буде займати найбільшу поверхню. У кожного з нас є свій улюблений колір. Але не завжди варто цим керуватися при доборі кольору і поєднанні кольорів. Адже головною прикрасою виробу є гармонізація кольорів. Вдалим поєднанням може бути однотонна палітра багатьох відтінків якого-небудь кольору, але підібрати її досить важко. Тому найкраще в процесі художнього конструювання використовувати положення про гармонію кольорів.

tehnologiya2.blogspot.com

Загальні відомості про дизайн - 10 клас - Технології - Каталог статей

Технології, 10 клас 

Загальні відомості про дизайн

Презентація "Загальні відомості про дизайн". Українською мовою, 36 слайдів. Формат презентації - PPTX. Зміни - В.М.Данилюк.

В презентації розглядаються питання:

• поняття про дизайн, дизайнер
• види композиції: фронтальна, об'ємна, глибинно-просторова
• закони композиції: масштабу, пропорційності, контрасту
• композиційні прийоми і засоби виразності

СКАЧАТИ

Презентація "Види дизайну". Українською мовою, 18 слайдів. Формат презентації - PPTX. Автор - А.В.Сатушкіна, зміни - В.М.Данилюк. Презентація містить відеофрагменти, тому розмір презентації - 30 мБ.

СКАЧАТИ

Відеофрагмент "BBC: Правила дизайна #1 — Пространство и планирование"(російською)

Відеофрагмент "BBC: Правила дизайна #2 — Цвет"(російською)

Відеофрагмент "BBC: Правила дизайна #3 — Свет"(російською)

Відеофрагмент "BBC: Правила дизайна #4 — Текстуры и паттерны"(російською)

Відеофрагмент "BBC: Правила дизайна #5 — Баланс и порядок"(російською)

Відеофрагмент "BBC: Правила дизайна #6 — Индивидуальность"(російською)

Відеофрагмент "Цветовые гармонии. Принципы гармоничного сочетания цветов"(російською)

Відеофрагмент "Цветоведение"(російською)

Відеофрагмент "Урок. Сочетание цветов. Схемы. Шпаргалка для художника" (російською)

Відеофрагмент "Цвет в интерьере. Цветоведение" (російською)

Відеофрагмент "Цветовой круг - подробная инструкция по использованию" (російською)

Відеофрагмент "Теория цвета. Цветное Колесо. Часть 1" (російською)

Відеофрагмент "Теория цвета. Цветное Колесо. Часть 2" (російською)

Відеофрагмент "Модульная система формообразования орнаментов" (російською)

Відеофрагмент "Второе издание лекции о композиции и её выразительных средствах" (російською)

Відеофрагмент "УЮТЕРРА: ЗАПРЕТНЫЕ ЦВЕТА В ИНТЕРЬЕРЕ"(російською)

Відеофрагмент "Цвет в интерьере. Как подобрать сочетание цветов"(російською)

Відеофрагмент "Лучшие сочетания цветов. Основы цветовой гармонии + тонировки"(російською)

Відеофрагмент "Урок №5: Правила сочетания цветов в сюжете"(російською)

Відеофрагмент "2. CtrlPaint - Размер и пропорции (Принципы дизайна)"(російською)

Відеофрагмент "3. CtrlPaint - Повторение и ритм (Принципы дизайна)"(російською)

Відеофрагмент "4. CtrlPaint - Выделение (эмфазис) (Принципы дизайна)"(російською)

Відеофрагмент "5. CtrlPaint - Баланс (Принципы дизайна)"(російською)

Відеофрагмент "6. CtrlPaint - Движение (Принципы дизайна)"(російською)

Відеофрагмент "7. CtrlPaint - Единство (Принципы дизайна)"(російською)

Відеофрагмент "8. CtrlPaint - Визуальное упрощение (Принципы дизайна)"(російською)

Відеофрагмент "9. CtrlPaint - Точки касания и визуальное напряжение (Принципы дизайна)"(російською)

Відеофрагмент "10. CtrlPaint - Рамочные элементы в композиции (Принципы дизайна)"(російською)

Відеофрагмент "11. CtrlPaint - Форма тени (Принципы дизайна)"(російською)

Відеофрагмент "12. CtrlPaint - Использование текста в композиции (Принципы дизайна)"(російською)

Відеофрагмент "Универсальные законы формальной композиции или..." (російською)

Відеофрагмент "Один из лучших уроков по композиции" (англійською)

Відеофрагмент "Понимание композиции (Understanding Composition)" (англійською)

Відеофрагмент "Золотое Сечение. Фильм" (англійською)

Відеофрагмент "Мастер-Класс. "Основы композиционного моделирования" (часть 1)" (англійською)

Відеофрагмент "Мастер-Класс. "Основы композиционного моделирования" (часть 2)" (англійською)

Відеофрагмент "Мастер-Класс. "Основы композиционного моделирования" (часть 3)" (англійською)

Відеофрагмент "Мастер-Класс. "Основы композиционного моделирования" (часть 4)" (англійською)

Відеофрагмент "Мастер-Класс. "Основы композиционного моделирования" (часть 5)" (англійською)

nam-kapec.narod.ru

ДИЗАЙН ЯК СИМВОЛ СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ - Загальні відомості про дизайн - ХУДОЖНЄ КОНСТРУЮВАННЯ ОБ’ЄКТІВ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ - Технології 10 клас

ХУДОЖНЄ КОНСТРУЮВАННЯ ОБ’ЄКТІВ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

7. Загальні відомості про дизайн

7.1.ДИЗАЙН ЯК СИМВОЛ СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Слово «дизайн» зазвичай пов'язують із багатьма речами, які нас оточують, і переважно це красиві, привабливі речі із сучасними формами та кольором.

Дизайн (від англ. design, від італ. disegno — «позначення») — це творча діяльність, метою якої є визначення певних якостей промислового виробу.

У середині XX століття у професійному лексиконі для позначення формоутворення в умовах індустріального виробництва використовувалось поняття «індустріальний дизайн». Цим поняттям підкреслювався його нерозривний зв'язок з індустріальним виробництвом і конкретизувалась багатозначність терміна «дизайн». Слід сказати, що багато тогочасних часописів з питань техніки під час розгляду питання про дизайн давали уточнення — індустріальний дизайн. Але поволі, з розвитком проектно-художньої сфери в галузі індустріального формоутворення цю діяльність почали називати одним словом — «дизайн». Частково це пояснювалось ще й тим, що суспільство вступило у фазу постіндустріального розвитку. Згодом дизайн увійшов практично в усі галузі діяльності людини, став основною рушійною силою естетизації предметного середовища.

Дизайн застосовують під час створення будь-якого технічного промислового виробу, в будь-якій сфері людської життєдіяльності, де соціально-культурно зумовлене спілкування між людьми.

Дизайн як творчий процес можна поділити на художній дизайн (створення речей з точки зору естетичного сприйняття) та технічну естетику — наука про дизайн, з урахуванням усіх аспектів, і передусім конструктивність (ранній етап становлення дизайну), функціональність (середній), комфортність виробництва, експлуатації, утилізації технічного виробу і т. д. (сучасне розуміння дизайну).

Дизайн — це творчий метод, процес і результат художньо-технічного проектування промислових виробів, їхніх комплексів і систем, орієнтований на досягнення найповнішої відповідності створюваних виробів і середовища загалом можливостям і потребам людини, як утилітарним, так і естетичним.

Зміст терміна «дизайн» має різні тлумачення: створення прекрасних форм, предметів або створення речей, які б мали ринковий попит. Дизайн розглядають як діяльність художника-конструктора в галузі проектування масової промислової продукції і створення на цій основі предметного середовища.

Художнє конструювання як практика дизайну є своєрідним методом проектування предметного середовища. Виникло воно на певному етапі культурно-економічного розвитку суспільства, є продовженням культури й перебуває на зламі двох своєрідних галузей людської діяльності — технічної та естетичної. Взаємодія двох видів діяльності визначає специфіку дизайну як особливого виду творчої естетичної діяльності, що поєднує естетичну і неестетичну діяльність у галузі матеріального виробництва.

Дизайн є невід'ємною складовою процесу проектування, методом компонування предметних елементів і зв'язків у системі «людина — середовище» для отримання позитивних техніко-естетичних (споживчих) властивостей об'єкта, що проектується, у співвідношенні із сучасним цілісним ідеалом матеріальної й естетичної культури.

Міжнародною радою з художнього конструювання, до складу якої входять 67 професійних організацій із 37 країн світу, дизайн розглядається як творча діяльність, метою якої є визначення формальних якостей предметів, що випускаються промисловістю. Ці якості включають і зовнішній вигляд виробу, але головним чином — ті структурні і функціональні взаємозв'язки, що перетворюють виріб на єдине ціле як з погляду споживача, так і з погляду виробника.

Дизайнер — це фахівець, що відповідає за функціональний та естетичний рівень предметів і компонентів, створюючи певне середовище. Тобто метою дизайнерської діяльності є естетична організація предметного середовища. Жорсткі закони конкурентної боротьби на ринку продукції вимагають від художника-дизайнера враховувати вимоги споживачів до продукції, рівень розвитку нових технологій, особливості дизайнерських традицій національних шкіл, народних майстрів.

Дизайн сьогодні — це провідна технологія у створенні будь-яких речей, починаючи від літаків і суден і завершуючи модельним одягом та побутовими приладами. Тому дизайнер має працювати у творчій співдружності з інженерами, конструкторами, вченими, технологами, економістами, лікарями, знаходити цілісне уявлення про майбутній виріб, прогнозувати можливі негативні наслідки від користування таким виробом людиною.

Дизайнер повинен мати широкий кругозір і гарний естетичний смак, уміти творчо мислити, володіти аналітичними та об'ємними методами пошуків форми, добре знати конструктивні й оздоблювальні матеріали. Таким чином, дизайнер займає чільне місце в галузі художнього конструювання, в проектуванні складних виробів, де технічна й естетична сторони однаково важливі.

Завдання дизайну — формування гармонійного предметного середовища, що найповніше задовольняє матеріальні й духовні потреби людини. Тому дизайн створює матеріальні цінності, які безпосередньо в процесі художнього конструювання набувають естетичного вигляду.

Дизайн за своїм характером, методом (художнє проектування) і метою належить до естетичної діяльності. За предметом, засобами і результатами дизайнерська діяльність входить до структури промислового проектування, а через нього — в систему промислового виробництва.

Як свідчить світовий досвід, дизайн — це потужне джерело забезпечення якості товарів і послуг, ефективний засіб суттєвого підвищення конкурентоспроможності промислової продукції, всього середовища життєдіяльності. Його застосування, за відносно незначних фінансових вкладень, здатне забезпечити вагомий позитивний ефект в економіці держави, розвитку матеріальної культури суспільства.

www.subject.com.ua

Загальні відомості про дизайн by Irina Maksymchuk on Prezi

Дизайн — це творчий метод, процес та результат художньо-технічного проектування промислових виробів, їх комплексів і систем, орієнтований на досягнення найбільш повної відповідності створюваних виробів та середовища в цілому можливостям та потребам людини, як утилітарним, так і естетичним.

Дизайнер — це фахівець, що відповідає за функціональний і естетичний рівень предметів та компонентів, створюючи певне середовище. Тобто, метою дизайнерської діяльності є естетична організація предметного середовища.

Дизайн сьогодні — це провідна технологія у створенні будьяких речей, починаючи від літаків та суден і завершуючи модельним одягом та побутовими приладами. Тому, дизайнер повинен працювати у творчій співдружності з інженерами, конструкторами, вченими, технологами, економістами, лікарями, знаходити цілісне уявлення про майбутній виріб, прогнозувати можливі негативні наслідки від користування таким виробом людиною.Гармонійність форми характеризується узгодженістю, відсутністю в композиції протиріччя між різними геометричними та фізичними (колір, маса, фактура) характеристиками. Співрозмірність форм частин композиції повинна бути в такому співвідношенні, яке створює правильний масштаб для зорового сприймання кожної з них. Основу співрозмірності або масштабності становлять усталені уявлення про нормальні розміри і маси тих чи інших предметів та їх частин. Як і гармонійність, співрозмірність форм — важлива умова композиційної цілісності.На чому ґрунтується дизайнерське проектування? В основі художньо-конструкторської діяльності лежить композиція. Поняття «композиція» у мистецтвознавстві має кілька значень. У перекладі з латинського composition означає — твір, поєднання, розміщення, зіставлення. Композицією називають будь-який твір мистецтва, незалежно від його виду: архітектура, музика чи живопис. Крім того, під композицією розуміємо творчий процес (компонування) — побудову художнього твору, об’єднання його частин в єдине ціле.

Композиція- це також наука, теорія творчості, що має відповідні закони, прийоми компонування та структурного аналізу виробу.Загальні відомості про дизайнГрафічність — позитивна якість композиції, яка своїми елементами і трактуванням нагадує графіку або має з нею спільні засоби виразності: лінії, крапки, плями, силуети. Розглянемо кожен із них окремо.Поняття про колір. Колір відіграє велику роль у нашому житті і діяльності, оточує і супроводжує нас усюди. Художники, архітектори, дизайнери, розв’язують композиційні задачі, пов’язані з кольоровим кліматом міста, виробничого і суспільного інтер’єрів, виставковог ансамблю. Текстильники розуміють під цим терміном засіб, який застосовується для фарбування.Колір — це властивість тіл викликати те чи інше зорове відчуття згідно зі спектральним складом відбитого або випромінюваного ними світла. Кольори поділяють на дві важливі групи: хроматичні й ахроматичні. Хроматичні кольори — це ті кольори та їх відтінки, які ми розрізняємо в спектрі (червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий). Хроматичний колір визначається трьома фізичними поняттями: кольоровий тон, насиченість і яскравість.Кольоровий тон і насиченість є якісними характеристиками кольору. Кількісний бік кольору визначає яскравість, тобто кількість кольору, відбитого від даної пофарбованої поверхні. Якість хроматичного кольору залежить від падаючого на зображуваний об’єкт загального світлового потоку.Основні закони кольорознавства. Перший закон визначає, що для кожного хроматичного кольору можна знайти інший хроматичний, який при змішуванні з першим у певних пропорціях дає ахроматичний колір. Ці кольори називаються допоміжними, вони є контрастними один до одного. На кольоровому колі вони розташовуються на різних кінцях одного діаметра.Другий закон стверджує, що змішування двох недодаткових хроматичних кольорів різних кольорових тонів дає новий кольоровий тон, що знаходиться на кольоровому колі на однаковій відстані від кольорів, що змішуються. Тому, з трьох кольорів, розміщених у кольоровому колі на однаковій відстані один від одного, можна отримати, змішуючи їх у певних пропорціях, усі можливі кольорові тони та їх відтінки. Наприклад, при змішуванні червоного, синього та жовтого кольорів можна отримати всі спектральні кольори, тому вони мають назву — основні кольори.

За третім законом результат змішування залежить від самих кольорів, але не від спектрального складу світлових потоків, що викликають ці кольори. Завжди є можливість замінити спектральний жовтогарячий сумішшю червоного з жовтим, і колір при цьому не змінюється.

Гармонія кольорів. Різні кольори і кольорові поєднання по-різному сприймаються людиною, викликають різноманітні асоціації і почуття: можуть створювати почуття радості, підвищувати чи знижувати працездатність.

prezi.com

Дизайнер.: ЗаГаЛьНі ВіДоМоСтІ пРо ДиЗаЙн

Кожному з нас необхідно володіти загальними поняттями про художнє конструювання, уміннями будувати своє життя за законами краси. Тому важливо не тільки знати основні принципи дизайну, а й уміти виготовляти об’єкти праці за законами дизайну.Слово дизайн, як правило, пов’язують із багатьма речами, які нас оточують, і переважно це красиві, привабливі речі із сучасними формами та кольором.

Дизайн (від англійського Design, від італійського disegno — позначення) — це творча діяльність, метою якої є визначення певних якостей промислового виробу.

У середині XX століття в професійному лексиконі для означення формоутворення в умовах індустріального виробництва використовувався поняття «індустріальний дизайн». Цим поняттям підкреслювався його нерозривний зв’язок з індустріальним виробництвом і конкретизувалась багатозначність терміну «дизайн». Треба сказати, що багато тогочасних часописів із питань техніки, під час розгляду питання про дизайн давали уточнення — індустріальний дизайн. Але поволі цей термін з розвитком проектно-художньої діяльності в галузі індустріального формоутворення почали називати одним словом — «дизайн». Частково це пояснювалось ще й тим, що суспільство вступило у фазу постіндустріального розвитку.

Згодом дизайн увійшов практично в усі галузі діяльності людини, став основною рушійною силою естетизації предметного середовища.

Дизайн застосовується під час створення будь-якого технічного промислового виробу, у будь-якій сфері людської життєдіяльності, де соціально-культурно обумовлено спілкування між людьми.

Дизайн, як творчий процес, можна поділити на художній дизайн (створення речей із точки зору естетичного сприйняття) та технічну естетику — наука про дизайн, ураховуючи всі аспекти, і перш за все конструктивність (ранній етап становлення ди­зайну), функціональність (середній), комфортність виробництва, експлуатації, утилізації технічного виробу тощо (сучасне розуміння дизайну).Дизайн — це творчий метод, процес та результат художньо-технічного проектування промислових виробів, їх комплексів і систем, орієнтований на досягнення найбільш повної відповідності створюваних виробів та середовища в цілому можливостям та пот­ребам людини, як утилітарним, так і естетичним.

Зміст терміну «дизайн» має різні тлумачення: створення прекрасних форм, предметів; або — створення речей, які б мали ринковий попит. Вітчизняні спеціалісти розглядають дизайн як діяльність художника-конструктора в галузі проектування масової промислової продукції і створення на цій основі предметного середовища.

Художнє конструювання, як практика дизайну, є своєрідним методом проектування предметного середовища. Виникло воно на певному етапі культурно-економічного розвитку суспільства, є продовженням культури та перебуває на зламі двох своєрідних галузей людської діяльності — технічної й естетичної. Взаємодія двох видів діяльності визначає специфіку дизайну як особливого виду творчої естетичної діяльності, що поєднує естетичну і неестетичну діяльність у галузі матеріального виробництва.

Дизайн є невід’ємною складовою процесу проектування, методом компонування предметних елементів та зв’язків у системах «людина — середовище» для отримання позитивних техніко-естетичних (споживацьких) властивостей об’єкта, що проектується, у співвідношенні з сучасним цілісним ідеалом матеріальної й естетичної культури.

Міжнародною радою із художнього конструювання (ІКСІД), до складу якої входять 67 професійних організацій із 37 країн світу, дизайн розглядається як творча діяльність, метою якої є визначення формальних якостей предметів, що випускаються промисловістю. Ці якості включають і зовнішні риси виробу, але головним чином ті структурні і функціональні взаємозв’язки, що перетворюють виріб у єдине ціле як з погляду споживача, так і з погляду того, хто виготовив.Дизайнер — це фахівець, що відповідає за функціональний і естетичний рівень предметів та компонентів, створюючи певне середовище. Тобто, метою дизайнерської діяльності є естетична організація предметного середовища.

Жорсткі закони конкурентної боротьби на ринку продукції вимагають від художника-дизайнера враховувати вимоги споживачів до продукції, рівень розвитку нових технологій, особливості дизайнерських традицій національних шкіл, народних майстрів.

Дизайн сьогодні — це провідна технологія у створенні будь-яких речей, починаючи від літаків та суден і завершуючи модельним одягом та побутовими приладами. Тому, дизайнер повинен працювати у творчій співдружності з інженерами, конструкторами, вченими, технологами, економістами, лікарями, знаходити цілісне уявлення про майбутній виріб, прогнозувати можливі негативні наслідки від користування таким виробом людиною.

Дизайнер повинен мати широкий кругозір і гарний естетичний смак, уміти творчо мислити, володіти аналітичними й об’ємними методами пошуків форми, добре знати конструктивні й оздоблювальні матеріали. Таким чином, дизайнер займає чільне місце в галузі художнього конструювання, у проектуванні складних виробів, де технічна й естетична сторони однаково важливі.

Завдання дизайну — формування гармонійного предметного середовища, що найбільш повно задовольняє матеріальні і духовні потреби людини. Тому дизайн створює матеріальні цінності, які безпосередньо в процесі художнього конструювання набувають естетичної цінності.

Дизайн за своїм характером, методом (художнє проектування) і метою належить до естетичної діяльності. За предметом, засобами і результатами дизайнерська діяльність входить до структури промислового проектування, а через нього — у систему промислового виробництва.

Як засвідчує світовий досвід, дизайн — це потужне джерело забезпечення якості товарів та послуг, ефективний засіб суттєвого підвищення конкурентоспроможності промислової продукції, усього середовища життєдіяльності. Його застосування, за відносно незначних фінансових вкладень, здатне забезпечити вагомий позитивний ефект на економіку держави, на розвиток матеріальної культури суспільства.

За останні два десятиліття практика дизайну надзвичайно ускладнилася. Адже проектування принципово нових промислових виробів, художньо-конструкторські зміни у зовнішньому вигляді промислової продукції неможливі без серйозної зміни її технічних характеристик, без створення фірмового стилю, що охоплює всі сфери діяльності сучасної корпорації. Фактично, зараз неможливо знайти сфери виробничої чи соціальної практики країни, у якій би не брали участь професійні художники-проектувальники, дизайнери.

На чому ґрунтується дизайнерське проектування? В основі художньо-конструкторської діяльності лежить композиція. Поняття «композиція» у мистецтвознавстві має кілька значень. У перекладі з латинського composition означає — твір, поєднання, розміщення, зіставлення. Композицією називають будь-який твір мистецтва, незалежно від його виду: архітектура, музика чи живопис. Крім того, під композицією розуміємо творчий процес (компонування) — побудову художнього твору, об’єднання його частин в єдине ціле. Композиція — це також наука, теорія творчості, що має відповідні закони, прийоми компонування та структурного аналізу виробу.

Основи композиції були закладені ще в давніх трудових традиціях українців, і слугували основою у творчих проявах народних майстрів. Народні художні ремесла продукували традиційні предмети домашнього вжитку, в яких функціональні якості органічно поєднувалися з естетичними.Найбільш цікаві види дизайну.Web- дизайн – це проектування оригінальної структури Web сайту, із застосуванням технічних та кольорових рішень, які можуть забезпечити зручність використання і естетичне сприйняття сайту.Графічний дизайн - проектування знаків, логотипів, символів, що включає в себе послуги дизайнерів, які створюють дизайн поліграфічної продукції, послуги арт- дизайну та стайлінг- дизайну, які приділяють особливу увагу вираженості потрібних предметів. Це комбінація змісту і форми, унікального вираження і реалізації даних.

Інформаційний дизайн (Медіадізайн) - це певний вид художньо-технічного оформлення та відображення інформації, з урахуванням психологічних моментів сприйняття інформації, функціональних особливостей відображення інформації, естетики візуального відображення інформації та багатьох інших факторів.

Ландшафтний дизайн - озеленення садових ділянок, благоустрій території, організація насаджень, застосування невеликих архітектурних об'єктів.

Нано дизайн – став символом молекулярної епохи нано-технологій, генетики, електроніки, штучно створених дуже маленьких величин, які через окуляр дуже потужного електронного мікроскопа потрапляють на сітківку людського ока.

Промисловий дизайнпроцес проектування промислових об'єктів, який охоплює дуже широке коло об'єктів: від дрібниць для дому аж до наукомістких, високотехнологічних виробів. Дизайн комп'ютерної техніки, засобів зв'язку, транспортний дизайн є найбільш відомими видами промислового дизайну. Його об'єктами є: побутова техніка взуття, одяг, автомобілі, механізми, знаряддя праці, і аксесуари.

Рекламний дизайн - це певний комерційний вид мистецтва, в основі якого лежить досягнення прибутку, а не саме мистецтво.

Стайлінг - адаптація вже готового об'єкта дизайну (інтер'єр або екстер'єр) або вдосконалення технічної частини об'єкта дизайну.

Фото- дизайн - це вид дизайну в якому, в основному, застосовуються елементи природи: квіти і рослини.

pedcoledg.blogspot.com

Конспект уроку: Загальні відомості про дизайн - Конспекти

refmaniya.org.ua

Тема уроку. Загальні відомості про дизайн

Мета уроку: засвоєння знань про дизайн як важливу складову проектування, його значення, завдання та вимоги дизайну до фор­моутворення предметного середовища, а також про засоби, власти­вості та якості композиції як основу дизайну; формування вмінь виконувати завдання зі складання різних видів композиції. Розви­вати логічне мислення, творчу уяву. Виховувати основи естетичної культури, інтерес до професії дизайнера.

Обладнання: малюнки, підручник «Технології», креслярський папір та інструмент, фарби, пензлики.

Тип уроку: комбінований.

Орієнтовний план проведення уроку

І. Організаційна частина (3 хв)

ІІ. Актуалізація опорних знань та життєвого досвіду учнів (7 хв)

ІІІ. Мотивація навчально-трудової діяльності учнів (2 хв)

IV. Повідомлення теми, мети, завдань уроку (3 хв)

V. Вивчення нового матеріалу (15 хв)

VI. Практична робота (12 хв)

VII. Підсумок уроку (3 хв)

Хід уроку

І. Організаційна частина

• Перевірка присутніх.

• Призначення чергових.

ІІ. Актуалізація опорних знань та життєвого досвіду учнів

Учитель проводить усне опитування учнів.

1. Як здійснюється аналіз інформації?

2. Які існують способи занотовування проаналізованої інформації і чим вони відрізняються між собою?

3. У чому полягає електронний спосіб аналізу та компонування ін­формації?

4. Яка технологія написання та оформлення реферату?

ІІІ. Мотивація навчально-трудової діяльності (методом бесіди та пояснення)

1. Що називаємо дизайном?

2.      У чому полягає професійна діяльність дизайнера?

Висновок учителя: дизайн — це сучасне поняття, яке широко вживається у всіх сферах життя. Досить модною професією є й ди­зайнер. Щоб вироби були естетично досконалі, приваблювали нас своєю формою і вишуканістю, дизайнер має докласти чимало зу­силь для того, щоб вони були красивими.

Кожному з нас необхідно володіти загальними поняттями про художнє конструювання, уміннями будувати своє життя за за­конами краси. Тому важливо не тільки знати основні принципи ди­зайну, а й уміти виготовляти об’єкти праці за законами дизайну.

IV. Повідомлення теми, мети, завдань уроку

Учитель записує на дошці тему уроку, повідомляє навчальну мету та визначає такі завдання уроку:

• з’ясувати сутність понять: дизайн та художнє конструювання;

• визначити основні вимоги дизайну до формоутворення;

• виявити види, категорії і властивості композиції.

V. Вивчення нового матеріалу

План вивчення:

1. Дизайн як символ сучасної цивілізації.

2. Особливості дизайнерського проектування.

3. Поняття про композицію і колір.

Слово дизайн, як правило, пов’язують із багатьма речами, які нас оточують, і переважно це красиві, привабливі речі із сучасними формами та кольором.

Дизайн (від англійського Design, від от італійського disegno — позначення) — це творча діяльність, метою якої є визначення пев­них якостей промислового виробу.

У середині ХХ століття в професійному лексиконі для означен­ня формоутворення в умовах індустріального виробництва вико­ристовувався поняття «індустріальний дизайн». Цим поняттям підкреслювався його нерозривний зв’язок з індустріальним вироб­ництвом і конкретизувалась багатозначність терміну «дизайн». Треба сказати, що багато тогочасних часописів із питань техніки, під час розгляду питання про дизайн давали уточнення — індуст­ріальний дизайн. Але поволі цей термін з розвитком проектно‑ху­дожньої діяльності в галузі індустріального формоутворення поча­ли називати одним словом — «дизайн». Частково це пояснювалось ще й тим, що суспільство вступило у фазу постіндустріального роз­витку.

Згодом дизайн увійшов практично в усі галузі діяльності люди­ни, став основною рушійною силою естетизації предметного сере­довища.

Дизайн застосовується під час створення будь-якого технічного промислового виробу, у будь-якій сфері людської життєдіяльності, де соціально-культурно обумовлено спілкування між людьми.

Дизайн, як творчий процес, можна поділити на художній ди­зайн (створення речей із точки зору естетичного сприйняття) та технічну естетику — наука про дизайн, ураховуючи всі аспек­ти, і перш за все конструктивність (ранній етап становлення ди­зайну), функціональність (середній), комфортність виробництва, експлуатації, утилізації технічного виробу тощо (сучасне розумін­ня дизайну).

Дизайн — це творчий метод, процес та результат художньо-тех­нічного проектування промислових виробів, їх комплексів і сис­тем, орієнтований на досягнення найбільш повної відповідності створюваних виробів та середовища в цілому можливостям та пот­ребам людини, як утилітарним, так і естетичним.

Зміст терміну «дизайн» має різні тлумачення: створення пре­красних форм, предметів; або — створення речей, які б мали рин­ковий попит. Вітчизняні спеціалісти розглядають дизайн як діяль­ність художника-конструктора в галузі проектування масової промислової продукції і створення на цій основі предметного сере­довища.

Художнє конструювання, як практика дизайну, є своєрідним методом проектування предметного середовища. Виникло воно на певному етапі культурно‑економічного розвитку суспільства, є продовженням культури та перебуває на зламі двох своєрідних галузей людської діяльності − технічної й естетичної. Взаємодія двох видів діяльності визначає специфіку дизайну як особливого виду творчої естетичної діяльності, що поєднує естетичну і неесте­тичну діяльність у галузі матеріального виробництва.

Дизайн є невід’ємною складовою процесу проектування, мето­дом компонування предметних елементів та зв’язків у системах «людина — середовище» для отримання позитивних техніко‑есте­тичних (споживацьких) властивостей об’єкта, що проектується, у співвідношенні з сучасним цілісним ідеалом матеріальної й есте­тичної культури.

Міжнародною радою із художнього конструювання (ІКСІД), до складу якої входять 67 професійних організацій із 37 країн сві­ту, дизайн розглядається як творча діяльність, метою якої є визна­чення формальних якостей предметів, що випускаються про­мисловістю. Ці якості включають і зовнішні риси виробу, але головним чином ті структурні і функціональні взаємозв’язки, що перетворюють виріб у єдине ціле як з погляду споживача, так і з погляду того, хто виготовив.

Дизайнер — це фахівець, що відповідає за функціональний і ес­тетичний рівень предметів та компонентів, створюючи певне сере­довище. Тобто, метою дизайнерської діяльності є естетична органі­зація предметного середовища.

Жорсткі закони конкурентної боротьби на ринку продукції ви­магають від художника-дизайнера враховувати вимоги споживачів до продукції, рівень розвитку нових технологій, особливості дизай­нерських традицій національних шкіл, народних майстрів.

Дизайн сьогодні — це провідна технологія у створенні будь-яких речей, починаючи від літаків та суден і завершуючи модель­ним одягом та побутовими приладами. Тому, дизайнер повинен працювати у творчій співдружності з інженерами, конструктора­ми, вченими, технологами, економістами, лікарями, знаходити цілісне уявлення про майбутній виріб, прогнозувати можливі нега­тивні наслідки від користування таким виробом людиною.

Дизайнер повинен мати широкий кругозір і гарний естетичний смак, уміти творчо мислити, володіти аналітичними й об’ємними методами пошуків форми, добре знати конструктивні й оздоблю­вальні матеріали. Таким чином, дизайнер займає чільне місце в га­лузі художнього конструювання, у проектуванні складних виробів, де технічна й естетична сторони однаково важливі.

Завдання дизайну — формування гармонійного предметного середовища, що найбільш повно задовольняє матеріальні і духовні потреби людини. Тому дизайн створює матеріальні цінності, які безпосередньо в процесі художнього конструювання набувають ес­тетичної цінності.

Дизайн за своїм характером, методом (художнє проектування) і метою належить до естетичної діяльності. За предметом, засобами і результатами дизайнерська діяльність входить до структури про­мислового проектування, а через нього — у систему промислового виробництва.

Як засвідчує світовий досвід, дизайн — це потужне джерело за­безпечення якості товарів та послуг, ефективний засіб суттєвого підвищення конкурентоспроможності промислової продукції, усього середовища життєдіяльності. Його застосування, за віднос­но незначних фінансових вкладень, здатне забезпечити вагомий позитивний ефект на економіку держави, на розвиток матеріальної культури суспільства.

За останні два десятиліття практика дизайну надзвичайно уск­ладнилася. Адже проектування принципово нових промислових виробів, художньо-конструкторські зміни у зовнішньому вигляді промислової продукції неможливі без серйозної зміни її технічних характеристик, без створення фірмового стилю, що охоплює всі сфери діяльності сучасної корпорації. Фактично, зараз неможливо знайти сфери виробничої чи соціальної практики країни, у якій би не брали участь професійні художники-проектувальники, дизай­нери.

На чому ґрунтується дизайнерське проектування? В основі художньо-конструкторської діяльності лежить композиція. По­няття «композиція» у мистецтвознавстві має кілька значень. У пе­рекладі з латинського composition означає — твір, поєднання, роз­міщення, зіставлення. Композицією називають будь-який твір мистецтва, незалежно від його виду: архітектура, музика чи живо­пис. Крім того, під композицією розуміємо творчий процес (компо­нування) — побудову художнього твору, об’єднання його частин в єдине ціле. Композиція — це також наука, теорія творчості, що має відповідні закони, прийоми компонування та структурного аналізу виробу.

Основи композиції були закладені ще в давніх трудових тради­ціях українців, і слугували основою у творчих проявах народних майстрів. Народні художні ремесла продукували традиційні пред­мети домашнього вжитку, в яких функціональні якості органічно поєднувалися з естетичними.

Розглянемо більш докладно закономірності композиції з ураху­ванням основних понять, що є провідними для практики дизайну.

Однією з умов виразності об’єктів художнього конструювання є композиційна якість. Вона складається з гармонійності, співроз­мірності та цілісності, які є важливими факторами естетичної до­сконалості виробів.

Гармонійність форми характеризується узгодженістю, відсут­ністю в композиції протиріччя між різними геометричними та фі­зичними (колір, маса, фактура) характеристиками.

Співрозмірність форм частин композиції повинна бути в тако­му співвідношенні, яке створює правильний масштаб для зорового сприймання кожної з них. Основу співрозмірності або масштаб­ності становлять усталені уявлення про нормальні розміри і маси тих чи інших предметів та їх частин. Як і гармонійність, співроз­мірність форм — важлива умова композиційної цілісності.

Цілісність форми можна досягти відбором таких фізичних і геометричних характеристик частин композиції, за яких вона сприймається як єдиний закономірний організм. Невідповідність елементів форми за одними і тими ж ознаками (пропорції, фактура, колір) призводить до порушення цілісності. Цілісність передбачає також єдність структури й тектоніки.

У художньому конструюванні існують три види композиції: фронтальна, об’ємна, глибинно-просторова.

Фронтальна композиція — це композиція, що розташована в одній площині. Об’ємна — це композиція виробу, яку ми сприй­маємо з усіх сторін. Глибинно-просторова — ця композиція, що ви­конується з передаванням глибини простору.

У композиції художньо-конструкторських виробів діють такі закони, як масштабу, закон пропорційності, закон контрасту.

Закон масштабу. Серед об’єктів художнього конструювання трапляється чимало предметів, які мають однакову форму, але різ­ні розміри, що викликано певними функціональними вимогами.

Наприклад, набір фарфорових чайників, тарілок, майолікових дзбанків, мисок, дерев’яних ложок. Зрозуміло, що розміри цих предметів повинні мати розумні межі — від мініатюрних, через оп­тимальні, до великих. Найзручнішими в користуванні є предмети оптимальних розмірів. Звідси випливає, що людина (як користу­вач речей) у композиції об’єктів художнього конструювання є своєрідним масштабним еталоном, мірою всіх речей. Закон масш­табу розкриває логічно і художньо мотивовані метричні відношен­ня між людиною і твором, оточуючим середовищем і твором, його елементами та загальними габаритами форми.

Використання масштабів зводиться до трьох основних момен­тів. Перше — застосування звичайного антропометричного масш­табу, виходячи також із того, хто тим предметом має користувати­ся, чоловік чи жінка. Іноді масштаб набуває чітких «особистісних» ознак. У зменшеному масштабі випускають значну частину су­венірних виробів: пластику малих форм, дрібні, але вишукано оз­доблені побутові предмети з яскраво вираженими локальними оз­наками певного осередку народних художніх промислів краю, країни. Нарешті, третій момент зводиться до свідомого збільшення масштабу — гіперболізації, що сприяє вияву відчуттів урочистості, піднесеності, декоративності. У цьому масштабі виготовляли пере­важно твори, які пов’язанні з оформленням інтер’єру, ритуальні і культові предмети.

Надто великого масштабу твори, без будь-якого логічно‑худож­нього мотивування, кваліфікуються як такі, що позбавленні масш­табу — амасштабні.

Відповідного масштабного ефекту можна досягти не тільки змі­нюючи розміри, а й пластичними, графічними засобами декору. Таким чином, закон масштабності демонструє широкі можливості емоційного впливу, підкреслює виразність форми стосовно людини й навколишнього середовища.

Виявлення масштабності в композиції забезпечують закон пропорційності, закон контрасту та засоби ритмічної організації форми.

Закон пропорційності передбачає інтуїтивну або свідому ор­ганізацію прийомів площинного та об’ємно-просторового формот­ворення на основі кратних і простих співрозмірних величин.

У композиції об’єкта художнього конструювання пропорційна співрозмірність форми не знайшла такої досконалої й детальної розробки, як у теоретичних працях майстрів архітектури (Вітрувій — перше століття до н. е., Альберті, Серліо, Палладіо — XVI ст., Віоллеле Дюк — XIX ст., Ле Корбюзье, Жолтовський І. — XX ст.), однак аналізуючи форму давньоєгипетського кам’яного посуду, можна виявити кратні і прості відношення між основними величинами. Кратні відношення дають ціле число повторення квадрата у плоскому прямокутнику або куба в паралелепіпеді — 1: 1, 1: 2, 1: 3, 1: 4 тощо.

Прості відношення має в собі модуль, де вміщається ціле число раз по двох або по трьох координатах (2: 3, 3: 4, 2: 5, 3: 5, 4: 5, 5: 6). Простими відношеннями дизайнери дістають чітку співрозмірність площинних і просторових форм, що ґрунтуються на їх гармонійно­му зв’язку з оточуючим середовищем та людиною.

Складні ірраціональні відношення (наприклад, золотий пере­різ — 1,62…: 1) рідко трапляються в композиції виробів. Таким чи­ном, закон пропорційності — це гармонійне поєднання пропорцій частин, елементів у єдине ціле. Він дає змогу уточнити форму, знайдену на основі вже відомих загальних пропорційних законів (цілісності, тектоніки, масштабу), підпорядковуючись основній конструктивно‑художній ідеї композиції.

Закон контрасту. Поняття контраст означає чітко виявле­ну протилежність відповідних властивостей предмета, стану, дії тощо. Закон контрасту в композиції об’єктів художнього конс­труювання має дещо іншу дію, ніж у природі або суспільній сві­домості. Якщо в природі закон контрасту діє невідворотно, як одночасна боротьба протилежностей і їх діалектична єдність, то в мистецтві художник вільний у виборі тотожностей, нюансу чи контрасту.

Тотожність характеризує найпростішу композиційну залеж­ність повторення різних величин (1: 1) — метричних, ритмічних, пластичних, тональних, кольорових. Тотожні повторення застосо­вуються під час виготовленні наборів (ансамблю) однотипових ви­робів.

Композиційні відношення, що наближаються до повторення різних елементів, величин, властивостей площинно-просторової форми, називаються нюансами (буквально — відтінок, ледь поміт­на різниця). Таким чином, нюанс — це відношення близьких за влас­тивостями композиційних ознак предмета.

Чітко виражені відмінності, нерівність і їх протиставлення в структурі твору називається контрастом композиції. В об’ємно-просторовій формі композиційні контрасти виражені переважно співвідношеннями протилежних пар, а саме:

а) метричний контраст форми (розмірів): низька — висока, вузька — широка;

б) пластичний контраст форми, елемент — частина, увігнута — опукла, статична — динамічна, симетрична — асиметрична;

в) контраст матеріалу форми (текстура, фактура, тон, колір), виразна текстура — ледь помітна, світла–темна, тепла–холодна;

г) контраст конструктивної ідеї (функції) форми.

Як бачимо, контраст у композиції має широке універсальне значення. Він охоплює всі контрастні пари композиційних прийо­мів та засобів виразності, а іноді стосується й конструктивної осно­ви виробу. Таким чином, за законом контрасту взаємодія контраст­них пар (елементів) посилює і загострює їх контрастність, а взаємодія тотожних і нюансних елементів послаблює їх якості.

Композиційні прийоми. На відміну від законів композиційні прийоми належать до категорій, що відіграють важливу роль у розробці конструктивних ідей тектонічної структури та посилен­ні пластичної й емоційної виразності композиції виробу. До голо­вних композиційних прийомів належать ритм, метр, симетрія, асиметрія, статика і динаміка.

Ритм — властивість, що характерна для багатьох явищ при­роди, у тому числі й для життя людини (ритми обміну речовин, серцебиття, дихання тощо), а також ритмічні цикли року, відпли­ви й припливи моря тощо. Ритмічність, повторюваність окремих рухів і їх циклів характерна для процесів праці, а тому знахо-дить своє втілення у матеріальній формі її продуктів. Як відобра­ження закономірностей реального світу, ритм увійшов у всі види мистецтва, став одним із необхідних засобів організації художнь­ої форми. У музиці, у танці він проявляється як закономірне чер­гування звуків або рухів. В архітектурі, образотворчому і декора­тивному мистецтві відчуття ритму створюється чергуванням ма­теріальних елементів у просторі. Час у такому ритмі замінено просторовою протяжністю, часова послідовність — просторовою.

Ритм як композиційний прийом художнього конструюван­ня — це повторення елементів об’ємно-просторової і площинно-ор­наментальної форми та інтервалів між ними, об’єднаних подібни­ми ознаками (тотожними, нюансними і контрастними спів-відношеннями властивостей тощо). Він буває простий і складний. Простий ритм — рівномірне повторення однакових елементів та ін­тервалів у об’ємно-просторовій та орнаментальній структурі й на­зивається метричним. Одним із прикладів метричного порядку мо­же служити рівномірне розміщення «дармовисів» на гуцульських виробах із дерева.

Прийом ритмічності може ґрунтуватися не тільки на величині й послідовності елементів, йому можуть бути підпорядковані і пластичність, фактура, тон, колір. Складний ритм ґрунтується на поєднанні або накладанні простих елементів. Кількість комбіна­цій при цьому безмежна, але протяжність ритмічних структур має кількісні межі. Метричний і ритмічний композиційні прийоми по­будови форми поширюються також на геометричні тіла і їм подібні тектонічні структури, у побудові яких немає ознак ряду. Коло, квадрат і всі правильні багатокутники належать до ясно вираже­них метричних форм, а криві конусного перерізу (еліпс, овоїд, па­рабола, гіпербола) і спіралі належать до ритмічних фігур. Конус і піраміда метричні по горизонталі й ритмічні по вертикалі.

Аналогічно цим принципам типології підлягають також об’ємно-просторові предмети та орнаментальні мотиви, форма яких подіб­на до відповідних геометричних тіл і криволінійних фігур.

Якщо для метричних композиційних структур характерна спокійна монотонність, урівноваженість, то ритмічні структури відзначаються різною частотою — сповільненою і зростаючою. Важливе значення для ритму має напрям. Ритмічна організація композиційних елементів (наприклад, взаємного розміщення ор­наментальних мотивів на площині) може здійснюватися в одному, двох або чотирьох напрямах (сітчаста композиційна схема орна­менту).

Симетрія як композиційний прийом — це чіткий порядок у розташуванні, поєднанні елементів частин відповідної структури виробів. Принцип симетрії зустрічається у природі (наприклад, кристали, листочки, квіти, метелики, птахи, тіло людини тощо). Симетрія вносить у об’єкти художнього конструювання порядок, закінченість, цілісність.

Відомо три типи симетрії. Перший, найпоширеніший — так звана дзеркальна симетрія. Фігури або зображення, розміщені в одній площинні, діляться лінією на однакові частини, аналогічно відображенню в дзеркалі. Цим типом симетрії наділена більшість об’єктів рослинного і тваринного світу, а також людина. Другий тип симетрії — осьова, трансляція або перенесення частини форми предмета відносно вісі. Симетричні фігури, що суміщаються на пло­щині одна з одною, можуть переноситися вздовж однієї або двох осей. Третій тип симетрії — гвинтова або циклічно-обертова, за­стосовується для об’ємних тіл обертання. Симетрична фігура рів­ номірно переміщується щодо осі, перпендикулярної до центра ос­нови, обертається навколо неї, залишаючись у межах кривої.

Порушення симетрії може застосовуватися з метою посилення виразності форми та її гострішого емоційного впливу на людину.

Асиметрія — відсутність будь-якої симетрії. Асиметрія вира­жає невпорядкованість, незавершеність. Вона за своєю суттю «ін­дивідуальна», тоді як в основі симетрії закладена певна типологіч­на спільність. Їй підпорядковуються твори, наділені симетрією даного типу. У композиційному рішенні об’єктів художнього конс­труювання симетрія й асиметрія є важливими прийомами органі­зації цілісної форми.

Динаміка і її протилежність статика (урівноваженість) діють на емоції, визначаючи характер сприйняття форми виробу. Конт­раст відношень створює динаміку як «зоровий рух» у напрямі пере­важаючої величини. Це однаково стосується об’ємних і площинно-орнаментальних форм. Слабка динаміка виражається нюансними відношеннями елементів. Тотожні відношення величин форми за трьома координатами характеризують статичну структуру.

Композиційний прийом динаміки і статики ґрунтується не тіль­ки на вимірних величинах форми, а й на співвідношеннях інших властивостей (ажурності, тону, кольору, фактури тощо).

Засоби виразності. Художники-конструктори у своїх виробах вибірково застосовують різноманітні засоби емоційно‑художньої виразності, а саме: фактуру, текстуру, колір, графіку, пластичність і ажурність. Три перші цілком залежать від природних властивос­тей матеріалу та технології його обробки. Так, фактура, текстура і колір дерева, з якого зроблений предмет, можуть викликати не од­накові чуттєві емоції при користуванні цим предметом. Вони мо­жуть нести відчуття легкості або вагомості, досконалої вишука­ності, довершеності й лаконічної простоти або звичної буденності.

Фактура (від латинського factura — виконання) — спосіб пода­чі, формування поверхні твору. Загалом її поділяють на природну і технологічну. До природної відносять фактуру поверхні, яка не обробляється. Наприклад, природна фактура кори дерева, рогу оленя, каменю. Технологічну фактуру одержують у процесі від­повідної обробки матеріалів: різання, тесання, кування, карбуван­ня, шліфування або внаслідок виготовлення самих творів: плетін­ня, ткання, вишивання тощо.

Весь спектр фактури умовно можна поділити на рельєфну, дріб­но-рельєфну, шорстку і гладку. Рельєфну фактуру мають твори з го­стро вираженою пластикою поверхні, наприклад, плетені вироби з лози, рогози, соломи тощо. Дрібно-рельєфна фактура характери­зується слабо вираженою пластикою поверхні. Сюди відносять ткані, в’язані, вишиванні твори. Шорстку фактуру мають здебільшого не­шліфовані вироби з дерева, металу, каменю. Гладку фактуру мають поверхні твердих матеріалів після шліфування, полірування, лако­вого покриття. Наприклад, поліровані поверхні деяких виробів з де­рева, каменю і металу. Поверхня з гладкою фактурою залежно від чистоти обробки буває матовою, напівматовою і дзеркальною.

Текстура (від латинського textura — будова, зв’язок, ткани­на) — природний візерунок на поверхні розрізу деревини, деяких мінералів, рогу, утворений різноманітними шарами матеріалу. Во­на буває простою і складною, вигадливою і навіть примхливою. Ма­люнок текстури буває дрібний і великий, слабо і чітко виражений.

Графічність — позитивна якість композиції, яка своїми еле­ментами і трактуванням нагадує графіку або має з нею спільні засо­би виразності: лінії, крапки, плями, силуети. Розглянемо кожен із них окремо.

Поняття про колір. Колір відіграє велику роль у нашому житті і діяльності, оточує і супроводжує нас усюди. Художники, архітек­тори, дизайнери, розв’язують композиційні задачі, пов’язані з ко­льоровим кліматом міста, виробничого і суспільного інтер’єрів, виставкового ансамблю. Текстильники розуміють під цим термі­ном засіб, який застосовується для фарбування.

Колір — це властивість тіл викликати те чи інше зорове відчут­тя згідно зі спектральним складом відбитого або випромінюваного ними світла. Кольори поділяють на дві важливі групи: хроматичні й ахроматичні. До групи ахроматичних відносяться білий, сірий і чорний кольори. Вони характеризуються лише кількістю відбито­го світла або неоднаковим коефіцієнтом відбиття. Ахроматичні ко­льори відмінні один від одного тільки за яскравістю, тобто вони ві­дображають різну кількість світла, що падає на тіло.

Між найяскравішими — білими — і найтемнішими — чорними поверхнями є різні відтінки сірого кольору: світло-сірі, темно-сірі. Людське око розрізняє в гамі ахроматичних кольорів близько 3000 відтінків.

Хроматичні кольори — це ті кольори та їх відтінки, які ми розрізняємо в спектрі (червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий). Хроматичний колір визначається трьома фізичними поняттями: кольоровий тон, насиченість і яс-кравість.

Кольоровий тон і насиченість є якісними характеристиками ко­льору. Кількісний бік кольору визначає яскравість, тобто кількість кольору, відбитого від даної пофарбованої поверхні. Якість хрома­тичного кольору залежить від падаючого на зображуваний об’єкт загального світлового потоку.

Основні закони кольорознавства. Перший закон визначає, що для кожного хроматичного кольору можна знайти інший хрома­тичний, який при змішуванні з першим у певних пропорціях дає ахроматичний колір. Ці кольори називаються допоміжними, вони є контрастними один до одного. На кольоровому колі вони розта­шовуються на різних кінцях одного діаметра.

Другий закон стверджує, що змішування двох недодаткових хроматичних кольорів різних кольорових тонів дає новий кольоро­вий тон, що знаходиться на кольоровому колі на однаковій відстані від кольорів, що змішуються. Тому, з трьох кольорів, розміщених у кольоровому колі на однаковій відстані один від одного, можна отримати, змішуючи їх у певних пропорціях, усі можливі кольо­рові тони та їх відтінки. Наприклад, при змішуванні червоного, си­нього та жовтого кольорів можна отримати всі спектральні кольо­ри, тому вони мають назву — основні кольори.

За третім законом результат змішування залежить від самих кольорів, але не від спектрального складу світлових потоків, що викликають ці кольори. Завжди є можливість замінити спектраль­ний жовтогарячий сумішшю червоного з жовтим, і колір при цьо­му не змінюється.

Гармонія кольорів. Різні кольори і кольорові поєднання по-різ­ному сприймаються людиною, викликають різноманітні асоціації і почуття: можуть створювати почуття радості, підвищувати чи знижувати працездатність.

У простому поєднанні хроматичних кольорів з’єднують два до­поміжних кольори, скажімо червоний із зеленим, синій із жовтога­рячим, фіолетовий із жовтим. Це дуже розповсюджене поєднання: його часто застосовують у тканинах із малюнком, на килимових доріжках тощо. Якщо необхідно, контраст пом’якшують, додаючи до поєднання третій нейтральний колір, наприклад сірий.

За складного поєднання додаткових кольорів один із них беруть із двома або декількома відтінками. Поєднання трьох різних коль­орів дуже інтенсивне. Однак усі три кольори не потрібно брати в од­накових кількостях, один із них повинен переважати, а два інші — бути допоміжними.

У будь-якому поєднанні кольорів один колір повинен переважати, тобто бути визначальним, і він буде займати найбільшу поверхню. У кожного з нас є свій улюблений колір. Але не завжди варто цим ке­руватися при доборі кольору і поєднанні кольорів. Адже головною прикрасою виробу є гармонізація кольорів. Вдалим поєднанням може бути однотонна палітра багатьох відтінків якого-небудь кольору, але підібрати її досить важко. Тому найкраще в процесі художнього конс­труювання використовувати положення про гармонію кольорів.

Практична робота

Враховуючи інтереси і побажання учнів, учитель пропонує на вибір такі практичні завдання:

Практична робота 1

Складання контрастної композиції із геометричних фігур

Матеріали та інструменти:

1. Креслярський папір.

2. Креслярські інструменти.

3. Гуаш чи акварельні фарби, туш, пензлики, плакатні пера, рейсфедер.

Практичне завдання: скласти умовну композицію із геомет­ричних фігур на поєднання більших і менших об’ємів, кольорових чи тонових протилежних характеристик (біле — чорне, червоне — жовте, жовте — зелене).

Геометричні фігури можуть бути одно типового плану: одні три­кутники, одні круги чи прямокутники і т.д., або змішаного плану. Вони можуть бути введені в композиційне розв’язання для вияв­лення контрасту. Техніка виконання може бути різною: чорно-біла або в кольорі, крапками або штрихами.

Рис. 4. Зразки поєднання геометричних фігур

Рис. 5. Зразки поєднання геометричних фігур

Практична робота 2

Виконання ритмічних композицій зі стилізованих біоформ

Матеріали та інструменти:

1. Креслярський папір.

2. Креслярські інструменти.

Послідовність виконання роботи

1. Візьміть аркуш паперу, зробіть рамку на відстані до 2 см від краю і розграфіть його прямими лініями по вертикалі і горизон­талі через певний інтервал так, щоб лінії не виходили за межі рамки. Одержимо ритмічний поділ.

2. Потім проведіть поділ, не по одній лінії, а по трьох разом на від­стані 2–3 мм одна від одної, а між першими і наступними трьо­ма лініями зробіть відстань 1–1,5 см. З’являється вже більш цікавий ритм. А якщо в тих місцях, де вертикалі і горизонталі перетинаються, зафарбувати утворені квадратики тоном, ритм стане ще більш виразнішим.

Ритм можна будувати не лише на прямих, а й на ламаних, хви­лястих лініях, на найскладніших перетинах.

3. За основу композиції можна взяти природний аналог — яку-не­будь нескладну рослину, наприклад, квітку, плід, листок або метелика, їх потрібно змалювати з натури з усіма подробицями, а потім спростити малюнок так, щоб залишилась контурна схе­ма замальовки, тобто трансформувати природну форму в тех­нічну, зберігаючи її природний ритм.

4. Наступний етап — складання зі стилізованих елементів рит­мічного ряду або ритмічної сітки. Припустимо, що за основу орнаментального режиму ви взяли природний аналог — ме­телика. Половина метелика потрапляє в рамку вашого уяв­лення , а друга — не поміщається. Щоб цього не сталось, пот­рібно перш за все перевірити на чернетці на малому розмірі, а чистовик бажано розмітити по горизонталі і вертикалі. Інакше композиція ритму буде виглядати як випадковий фрагмент цілого.

Рис. 6. Зразки композицій

Рис. 7. Зразки композицій

metoduchka.com

• 
  Ремонт в доме фото в гостиной
• 
  Оформление спальни в доме
• 
  Дизайн комнаты с балконом фото в панельном доме
• 
  Планировка загородного дома 20 соток
• 
  Деревянные лестницы в доме фото
• 
  Спальная комната в частном доме
• 
  Ремонт туалета в панельном доме фото дизайн
• 
  Прихожая маленькая дизайн фото в доме
• 
  Фото коттеджей и современных домов
• 
  Двухэтажный дом внутри
• 
  Фото домов дизайн ремонт